Економічна думка стародавнього світу - характеристика економічного життя перших цивілізацій, економічна думка Стародавнього Сходу та античного світу
Історія економічних вчень - конспект лекцій

Економічна думка стародавнього світу

  • Характеристика економічного життя перших цивілізацій

  • Економічна думка Стародавнього Сходу

  • Економічна думка античного світу

Зародження економічної думки збігається зі становленням людського суспільства. Початок викладу історії економічної думки пов'язаний з виникненням перших цивілізацій, тому що можна дослідити лише ті питання економічного мислення давнини, які були висвітлені в письмових джерелах.

Період рабовласництва почався зі встановлення класових суспільств у Месопотамії та Єгипті в IV тисячолітті до н. є. Матеріальною основою цього процесу була технологічна революція, пов'язана з початком застосування металів, переходом до інтенсивного (зрошувального) землеробства й можливістю отримання в результаті цього додаткового продукту. Це, своєю чергою, стимулювало розвиток поділу праці в суспільстві, виокремлення в особливі галузі виробництва багатьох ремесел, функцій жерців і правителів. У суспільстві виникла ієрархічна структура. Основними джерелами додаткового продукту були експлуатація селян-общинників через ренту-податок, яка була поширена в азійському регіоні, і експлуатація рабів, державних або приватних. У деяких регіонах стародавнього світу (таких як Фінікія, Вавилон, ряд міст Греції) посилений розвиток дістали товарно-грошові відносини, пов'язані передусім з обслуговуванням міжнародної торгівлі. Ці процеси стали основою розвитку приватної власності на базі рабовласництва, тобто виникнення класичного, або античного, рабства.

Особливістю економічної думки стародавнього світу була її невіддільність від політико-правової та релігійної ідеології. Власне економічні трактати знайти практично неможливо. Економічне вчення часто збігається з ученням про державне управління або є частиною певних філософських концепцій.

Слід виокремити ряд творів (передусім античних авторів), присвячених принципам організації приватного господарства. Це, як правило, практичні рекомендації щодо ведення приватного господарства: від технології виробництва до ряду соціально-економічних питань (таких як організація праці рабів і проблеми відносин з ними).

Незважаючи на незрілість деяких положень економічної думки давнини, багато її теоретичних результатів увійшли до скарбниці економічних досягнень людства. Передусім це твори давньогрецьких авторів Платона та Арістотеля. На подальший розвиток соціально-економічних учень країн Сходу істотно вплинули концепції конфуціанства, легізму та даосизму.

У письмовій пам'ятці Стародавнього Єгипту (XXII ст. до н. є.) "Настанови гераклеопольського царя своєму синові" ідеться про необхідність ефективного функціонування апарату управління, що стоїть між фараоном і населенням. Згуртованість цієї ланки, вірність центральній владі — запорука успішного царювання. На думку автора, царю необхідно дбати про матеріальне заохочення чиновництва, наближати "людину до себе за справи її" незважаючи на класове походження.

Питання відродження деспотично-бюрократичного механізму регулювання господарства Стародавнього Єгипту знайшли відображення в працях Іпусера (поч. XVIII ст. до н. є.). "Ідеальний деспот" повинен уникати міжусобиць у країні, насилля та експропріації знаті; він має впорядкувати систему трудових повинностей для зведення пірамід і зрошувальних систем, підвищувати військову могутність країни.

Швидкий розвиток приватної власності був характерний для перших цивілізацій Месопотамії. З письмових джерел найвідомішим є кодекс законів царя Хаммурапі (XVIII ст. до н. є.). Основна тема цих законів — створення системи правових норм для регулювання економічного життя. Кодекс забороняв продаж і відчуження землі за борги, обмежував експлуатацію громадян лихварями, захищав безпосередніх виробників. Закони визнавали право приватної власності, а будь-які посягання на неї визнавалися злочином.

Видатною пам'яткою суспільної думки Стародавньої Індії є "Арт-хашастра" — трактат про мистецтво політики та управління державою, автором якого є Каутілья (кінець IV ст. до н. є.). Трактат розкриває надзвичайну роль давньоіндійської держави в господарському житті. Підтверджується існування управлінського апарату, який контролював усі галузі господарства; пріоритет надавався сільському господарству, передусім землеробству. Земля перебувала в індивідуальному володінні за умови сплати податків. Велику увагу автор приділив питанням фінансового стану країни. Доход держави складається з податків та зборів і власного прибутку державних установ. Держава, на думку Каутільї, має фінансувати розвиток ремесел, торгівлі, зрошувальних систем, сільського господарства. Фінансове відомство повинно вести чіткий документований облік доходів і видатків.

Головні течії суспільної думки Стародавнього Китаю {конфуціанство, легізм, даосизм) сформувалися в VI—III ст. до н. є. Творцем першого вчення став Конфуцій (551—479 до н. є.). Захищаючи інтереси родової знаті, він шукав свій суспільний ідеал не в майбутньому, а в минулому країни. З метою стабілізації соціально-економічного устрою Конфуцій запропонував програму морального вдосконалення людини, основними постулатами якої були повага до старших, дружба з братами, розуміння держави як великої сім'ї, розгляд правителя як "батька" народу. Подальший розвиток ідеї конфуціанства дістали в працях Мен-цзи (372—289 до н. є.) і Сюнь-цзи (313—238 до н. є.). Мен-цзи запропонував власний аграрний проект, сутність якого зводиться до поділу общинної землі на дев'ять рівних наділів, з яких вісім перебувають у користуванні селян, а дев'ятий ("суспільне поле") обробляється колективно, і його врожай забезпечує потреби державних чиновників. Згідно з концепцією Сюнь-цзи, основними принципами економічної політики держави є економія у витратах, забезпечення добробуту народу, збереження залишків, поділ суспільства на соціальні ранги.

Виникнення легізму відносять до VI—V ст. до н. є. й пов'язують з іменами політичних діячів Цзи Чаня та Лі Куя. Легізм відбивав нові тенденції господарського життя країни, формування імператорсько-бюрократичної системи управління. Він перебував у ідейній опозиції до конфуціанства. Легісти обстоювали управління за допомогою законів, були прихильниками політичної централізації й об'єднання держави.

Особливе місце в історії китайської філософії посідає даосизм, прабатьком якого був Лао-цзи — сучасник Конфуція. Він радив не регулювати економічне життя за допомогою законів і знань, а повернутися до природного стану речей, до первіснообщинних часів. Соціальна утопія даосизму мала реакційний характер, несла відмову від усіхдосягнень матеріальної й духовної культури. Разом з тим вона була протестом проти несправедливості й експлуатації, запереченням існуючого соціального устрою: "небесне дао віднімає в багатих і віддає бідним те, що в них відібрано... Людське дао діє навпаки".

Економічна думка Стародавньої Греції висвітлила економічні проблеми генезису, розквіту та кризи рабовласництва. У VII—VI ст. до н. є. рабовласництво дістало великого поширення; завершується формування полісної системи, швидко розвивається торгівля. Видатним реформатором цього періоду був Солон (638—559 до н. є.), реформи якого (594 р. до н. є.) передбачали поділ общинних земель і можливість їх продажу, відміну боргового рабства, установлення майнового цензу для громадян (розподіл населення на чотири категорії), створення демократичних правових інститутів (таких як народні збори, демократична рада, суд присяжних тощо).

Орієнтація на натуральне господарство й захист аристократичних форм державного устрою характерні для праць Ксенофонта (430— 355 до н. є.) і Платона (427—347 до н. є.). Ксенофонт засуджував політичний і економічний устрій Афін та ідеалізував порядки аграрної Спарти, недооцінюючи такі види діяльності, як ремесло й торгівля. Саме він вперше проаналізував поділ праці як економічну категорію, розкрив протилежність фізичної та розумової праці, вказав на відмінності між споживною й міновою вартістю товару. Незважаючи на негативне ставлення до торгівлі й лихварства, учений визнавав необхідність грошей для виконання ними функцій засобу обігу та збереження скарбів.

Натурально-господарська концепція Платона знайшла відображення у творах "Держава" та "Закони". В ідеальній державі, за Пла-тоном, має бути три стани: філософи, які керують суспільством; вої-ни-оборонці; землероби, ремісники та торговці. Кожний клас повинен виконувати певні функції, маючи різні права та обов'язки. Рабів Пла-тон не відносив до жодного з класів. На його думку, рабство — природна й вічна форма експлуатації. Згідно з концепцією Платона, філософи та воїни для виконання функцій управління й захисту мають бути позбавлені будь-якої власності, а ремісники й землероби повинні забезпечувати їх необхідними матеріальними благами. Передбачалася також рівність розподілу благ та спільність жінок і дітей, що дає змогу класифікувати цей проект як примітивний комунізм. Характерна риса вчення Платона — засудження прагнення людини до збагачення, торгівлі, лихварства ("де торгівля — там обман").

Найвищий злет економічної думки Стародавньої Греції пов'язаний з іменем Арістотеля (384 —322 до н. є.). Критично сприйнявши ідеї свого вчителя Платона, він подав у працях "Нікомахова етика", "Політика" власну економічну концепцію, центральним пунктом якої став принцип справедливого (еквівалентного) обміну. Арістотель довів, що обмін (торгівля) виникає насамперед не з жадоби збагачення (як писав Платон), а з існування потреб, які не може задовольнити власне господарство. Товарний обмін — не лише мінова пропорція між товарами, а й економічні відносини власників цих речей, якими рухає потреба, що дає змогу порівнювати товари. Таким чином, саме взаємні потреби породжують товарний обмін. Арістотель увів поняття економіки та хрематистики як різних шляхів збагачення й задоволення потреб. Економіка — необхідна діяльність з придбання споживних вартостей, що зумовлюється природними причинами й має межу. Хрематистика — це мистецтво заробляти багатство шляхом торгівлі, спосіб наживати майно. Аналізуючи форми вартості, Арістотель вважав речі за такі, що можуть задовольняти потреби та використовуватися для обміну. Він проаналізував розвиток форм торгівлі: від мінової торгівлі (Т—Т) до товарного обігу (Т—Г—Т) та обігу грошей як капіталу (Г—Т—Г).

Економічна думка Стародавнього Риму суттєво відрізнялася від поглядів давньогрецьких учених унаслідок розвиненішого рабовласницького виробництва, яке набрало найжорстокіших форм. Цьому сприяли значна територіальна експансія Риму, побудова могутньої імперії, постійний потік рабів-іноземців, праця яких застосовувалася переважно в сільському господарстві, а не тільки в торгівлі й ремеслі. Звідси основна проблематика творів римських учених — аграрна сфера економіки, організація рабовласницького виробництва.

Катон Старший (234 —149 до н. є.) — виразник інтересів рабовласників, господарства яких орієнтувалися на ринок. На його думку, сільське господарство — найпривабливіша сфера економіки. Він закликав надати рабовласницьким віллам і латифундіям товарного характеру, продавати залишки продукції, використовувати переваги розподілу праці, інтенсифікувати рабську працю.

Проблеми раціональної організації рабовласницького господарства знайшли відображення у творах римських агрономів Варрона (116—27 до н. є.) і Колумелли (І ст. н. є.). Варрон, традиційно надаючи вирішальне значення сільському господарству, закликав до поєднання землеробства з тваринництвом як перспективнішою галуззю.

Проте він залишався прихильником самозабезпечуваності рабовласницьких латифундій, ігноруючи необхідність товарного обміну. Колу-мелла першим серед римських учених усвідомив неефективність рабської праці й екстенсивного розвитку латифундій. Він запропонував сформувати систему дрібного селянського землекористування (коло-нату).

У республіканський період розвитку Стародавнього Риму нагальною економічною проблемою стала концентрація земельної власності в руках патриціанської знаті. Захисниками інтересів розорюваних дрібних землевласників стали народні трибуни брати Гракхи Тіберій (162— 133 до н. є.) і Гай (153—121 до н. є.). Тіберій Гракх у 133 р. до н. є. запропонував власний аграрний проект, який був частково здійснений. Цей проект передбачав норми земельних наділів і розподіл надлишків землі серед найбідніших верств населення. Реформаторська діяльність братів Гракхів мала на меті посилити позиції дрібного селянського господарства та не допустити пролетаризації більшості населення.

Протилежні економічні погляди мав Марк Туллій Ціцерон (106— 43 до н. є.). Він був прихильником приватної власності, великого землеволодіння, посилення експлуатації колоній, розвитку торгівлі. У поглядах Ціцерона на торгівлю та позичковий капітал відбилися суперечності між натуральним і товарним господарством у Стародавньому Римі.

Натуралізація та аграризація господарського життя Римської імперії в IV—V ст. (занепад міст, ремесла й торгівлі, панування системи колонату, ліквідація товарно-грошових відносин) свідчили про зародження нового суспільного устрою — феодалізму.

Контрольні запитання та завдання

  1. Визначте предмет історії економічних учень і охарактеризуйте основні методи дослідження цієї науки.
  2. У чому полягають особливості економічної думки стародавнього світу?
  3. Охарактеризуйте найдавніші пам'ятки суспільної думки й поясніть значення висловлених у них поглядів.
  4. У чому своєрідність економічних поглядів Стародавнього Китаю?
  5. Порівняйте економічні вчення Платона та Арістотеля.
  6. Що таке економіка та хрематистика?
  7. Чим відрізнялись економічні погляди давньогрецьких і давньоримських авторів?
Конспект лекцій: Історія економічних вченьСодержаниеЕкономічна думка епохи феодалізму